Видобуток корисних копалин, зокрема, вугілля був багато десятиліть тісно пов’язаний з історією Манчестера. Саме видобуток вугілля в регіоні підживлював підйом міста під час промислової революції та формував його економічну та соціальну сферу. Незважаючи на те, що у 21 столітті вугільні шахти давно припинили свою роботу, їхня спадщина залишається невіддільною частиною ідентичності міста. Про історію розвитку видобутку корисних копалин у Манчестері далі на manchestername.com.
Промисловий бум
У 18 і 19 століттях Манчестер перетворився з невеликого містечка на жвавий промисловий центр. Місто розвивалося завдяки сприятливим умовам для виробництва бавовни. Зокрема, у Манчестері був вологий клімат, який був досить сприятливим фактором для розвитку текстильної промисловості. Тому, у цей часовий проміжок, у місті почали масово будуватися фабрики та заводи. Такий індустріальний бум зробив із Манчестера не просто головне промислове місто Великобританії, а й вивів у світові лідери бавовняної промисловості. Манчестерська продукція постачала весь світ, за що місто отримало свою назву “Першого промислового міста” та “Коттонополіса”.
Вирішальна роль вугілля для Манчестера
Промислова метаморфоза 18-19 століть значною мірою була обумовлена вугіллям, яке забезпечувало енергією, необхідною для заводів, транспорту та побутових потреб. Близькість міста до Манчестерського вугільного родовища, що є частиною більшого Південно-Ланкаширського вугільного родовища, зробила його першокласним місцем для гірничодобувної діяльності.
Деякі вугільні пласти Манчестера, які можна було легко дістати, розроблялися з часів Середньовіччя. При цьому промисловий видобуток вугілля в регіоні почався лише на початку 19 століття з появою промислової революції та продовжувався до кінця 20 століття. Вугільні пласти розташовані над шарами мілістоун-гриту та чергуються з пісковиками, аргілітами, сланцями та шамотами. Найвищі поклади вугілля перебувають у районі Західних Пенінських боліт, розташованих вище Болтона, але вони розроблялися в межах Манчестерського вугільного родовища.
Найпродуктивнішими були середні вугільні пласти, що особливо зосереджувалися між шахтами “Worsley Four Foot” та “Arley”. Найглибші та прибуткові шахти розташовувалися у південній частині родовища. На його геологічну структуру вплинув розлом Пендлтон, що проходив уздовж долини Ірвелл з північного заходу на південний схід, а також антикліналь долини Росендейл. Загалом, вугільні поклади мають тенденцію занурюватися на південь і захід. Такі залягання додатково ускладнюють численні розлами. Верхні пласти родовища Манчестерського не розроблялися.
На ранніх етапах видобуток вугілля здійснювали у місцях, де пласти виходили на поверхню, наприклад, у долині Ірвелл та Атертон. Перші шахти мали форму штолен або неглибоких свердловин, які використовували вугільний пласт “Four Feet”. З розвитком парових двигунів стало можливим будівництво глибших шахт, оскільки вони дозволяли ефективно відкачувати воду. До 1929 року більшість шахт, розташованих на схід від розлому Пендлтона, були закриті. У тому ж році низка незалежних компаній об’єдналася у “Manchester Collieries”, щоб спільно розробляти запаси вугілля регіону.
Східна частина Манчестерського вугільного родовища відокремлена від основних покладів і має більш загальні характеристики з вугільними пластами району “Oldham Coalfield”. Основні пласти, що розроблялися, знаходилися близько до поверхні, а вугілля, що видобувалося з глибокої шахти “Roger”, вважалося найкращої якості. Вище пластів шахти “Worsley Four Foot” розташовувалися пласти шахти “Parker”, що належать до Бредфордської групи. Над ними знаходиться ще один шар – Ардвікська група.
До Бредфордської групи належать пласти, які використовувалися в шахтах “Two Foot”, “Doctor”, “New”, “Yard”, “Bradford Four Foot”, “Three Quarters” та “Charlotte”. Над ним працювала шахта Опеншо, де добували шамот. Нижче за рівень шахти “Паркер” розташовувалися три основні шахти: “Верхня”, “Середня” та “Глибока”, а ще на 18 метрів глибше знаходилася шахта “Roger”. Ці три шахти відповідали пластам “Major”, “Bland” та “Ashton Great”, характерним для “Oldham Coalfield”. На західній частині родовища шахта Крамбук відповідала глибокій шахті Роджера, розташованій у центрі Манчестера.
Крім того, вирішальну роль у видобутку та постачанні вугілля відігравало відкриття каналу Бріджуотер у 1761 році герцогом Бріджуотером. Цей канал сприяв ефективному транспортуванню вугілля з шахт безпосередньо до Манчестера, що знизило витрати та прискорило промислове зростання.
Механізація робочих процесів на вугільних шахтах
Спочатку видобуток вугілля був трудомістким і мав на увазі використання ручної праці. Однак до початку 20 століття такі компанії, як “Manchester Collieries”, почали механізувати операції. У період з 1929 року по 1945 рік видобуток вугілля, видобутого методом машинного різання, збільшився з 17% до 98%, що значно підвищило продуктивність і змінило ситуацію.
Але вже середина 20 століття ознаменувалася занепадом видобутку вугілля в Манчестері. Після цього така тенденція прокотилася по всій країні. На припинення видобутку такої корисної копалини як вугілля вплинуло безліч чинників. Зокрема, насамперед було виснажено легкодоступні вугільні пласти, існували економічні проблеми, а також розпочався масовий перехід на альтернативні джерела енергії, що в рази знизило залежність від вугілля та сприяло закриттю шахт. Остання з глибоких вугільних шахт Манчестера закрилася наприкінці 20 століття.
У 21 столітті активний видобуток вугілля більше не є частиною економіки Манчестера, а із рештками тієї епохи можна ознайомитися лише в музеї, адже від шахт практично нічого не залишилося.