Сади Пікаділлі – це місце, куди можна втекти від міського галасу. Ця зелена ділянка розташована в центрі міста на південь від Північного кварталу. Свою назву цей зелений об’єкт отримав від сусідньої вулиці Пікаділлі, яка тягнеться на схід від перехрестя Маркет-стріт до перетину Лондон-роуд із Дюсі-стріт.
На мапі парків Манчестера сади Пікаділлі з’явилися після Першої світової війни. До цього на їх місці розташовувалися Манчестерська королівська лікарня та психіатрична лікарня, а ще раніше на цьому місці були глиняні кар’єри заповнені водою, пише manchestername.com.
Що передувало садам?
У далеких 1700-х роках на місці, де манчестерівці звикли бачити сади Пікаділлі, були глиняні кар’єри заповнені водою. В епоху раннього Нового часу в цих кар’єрах бувало, що топили жінок, яких звинувачували у непристойній поведінці.
Приблизно у 1755 році лорд Освальд Мослі, який володів цією землею, вирішив перетворити занедбані ями у декоративний став, який милував би око відвідувачів. А навколишні території поблизу ставка лорд Мослі вирішив віддати для побудови на них лікарні.
Так незабаром тут з’явилася Манчестерська королівська лікарня, одним із співзасновників якої був відомий манчестерський лікар Чарльз Вайт. У 1763 році поруч з Манчестерською королівською лікарнею з’явилася установа для лікування психічнохворих.
Територія навколо лікарень на той час не була надто мальовничою. Щоправда, замість ставка з’явився фонтан – це як-не-як додавало цьому місцю хоч якоїсь краси.
У 1849 році лікарню для психічнохворих перенесли до приміського села Чедл. А щодо королівської лікарні, то вона у 1908 році перебралася на Оксфорд-роуд. Обидві будівлі на їх попередньому місці у 1910 році зрівняли із землею. Залишилося лише невелике амбулаторне відділення, яке продовжувало надавати необхідну допомогу та видавати ліки до 1930-х років.
Після знесення лікарень почали точитися дискусії, що ж створити чи побудувати на цьому місці. Звучали ідеї звести тут художню галерею, собор, оперний театр, однак ці задуми з тих чи інших причин не були реалізовані.
Створення ландшафтного саду
Зрештою, після Першої світової війни було вирішено озеленити дану територію та перетворити її на такий собі зелений оазис серед міста. Використовуючи фундамент і підвал старої лікарні, було створено так звані затонулі сади – це садові ділянки, які розташовані нижче основного рівня землі, що їх оточують.
Крім цього, садоводи висадили дерева вишні та створили розарій. А посередині квітучих клумб відвідувачі садів Пікаділлі могли помилуватися фонтаном.
Варто зазначити, що ще у 1931 році на південній стороні садів було відкрито автобусну станцію. Це дозолило мешканцям та гостям Манчестера добиратися сюди за допомогою громадського транспорту.
У період з 1959 по 1965 рік поблизу садів було зведено комплекс сучасних будівель під назвою Пікаділлі Плаза. Серед іншого, комплекс включав у себе розкішний готель.
Варто зазначити, що на початку 1990-х років сади Пікаділлі втратили свою популярність. Ба більше, це було непривітне місце, яке приваблювало алко- та наркозалежних, а ще злочинців. Батьки радили своїм дітям уникати це місце, попри те, що воно знаходилося фактично у самому центрі.
Тому в середині 1990-х років міська рада Манчестера ініціювала конкурс на редизайн садів Пікаділлі. Після оновлення затонулі сади зникли, а на їх місці з’явився трав’яний газон та доріжки. На газоні можна було влаштувати пікнік чи просто посидіти та відпочити. Серцем цього місця став водний об’єкт, який включав у себе декілька фонтанів. Крім цього, були висаджені невеликі дерева.
Додамо що на початку 2000-х років у межах проєкту з перетворення садів Пікаділлі, на південній стороні, поруч із автобусною та автомобільною розв’язкою, був зведений бетонний модерністський павільйон. Фактично він виступав бар’єром між автобусною зупинкою та зеленою зоною. Над цим проєктом працював японський архітектор Тадао Андо.
Втім, чимало манчестерівців розкритикували цей об’єкт. Вони жартома називали його «берлінською стіною» та заявляли, що він надто спотворює міський простір. У листопаді 2020 року частину бетонної стіни, задуманої японським архітектором, знесли на вимогу громадськості.