Манчестер має славне промислове минуле. Це місто було першим, де розпочалася промислова революція в другій половині XVIII-на початку XIX століть. Вологий клімат, наявність річок поруч, зручне розташування зробили Манчестер ідеальним місцем для розвитку тут текстильної промисловості, пише manchestername.com.
Місто перейняло всі тогочасні технологічні інновації, які тільки з’являлися. Ба більше, Манчестер був на вістрі впровадження цих інновацій. Розкажемо далі, як Манчестер почав застосовувати вугілля у промисловості.
Важко було обійтися без річок
Двигуни, які допомагали виконувати певну роботу, існували давно. Інша річ, що ж було їх рушійною силою. Перші двигуни працювали за рахунок гідравлічної енергії, а тому мали суттєвий недолік – вони мали розташовуватися поблизу рік, потоків та струмків.
Звісно, для будівництва млинів чи пресів це не було завадою, бо зернові чи олійні культури так чи інакше перевозили туди, де знаходився переробний комплекс. А ось для текстильної промисловості це становило проблему, оскільки місця біля водойм були обмежені.
У 1712 році Томас Ньюкомен винайшов першу у світі парову машину. Це була досить велика і дорога машина і за сучасними стандартами доволі неефективна. Однак вона стала першим пристроєм, який був здатен отримувати механічну енергію з спалювання вугілля. Ця парова машина мала великий «апетит» до вугілля і задовольнити його можна були лише у гирлі шахти. Тому парова машина Ньюкомена переважно застосовувалася у вугільній промисловості.
Справжній початок промисловій революції поклала інноваційна розробка Джеймса Ватта, яка була запропонована у 1778 році. Ватт помітно удосконалив попередників своєї парової машини. Потужність цієї машини збільшилася в п’ять разів. Величезним плюсом парової машини Ватта було те, що її двигун міг крутити колесо млина або фабричного верстата.
Поява парових двигунів на вугіллі
На початку XIX століття основним джерелом енергії для промисловості у Манчестері стало спалювання кам’яного вугілля. Варто зазначити, що постачання цього викопного палива обходилося місту недорого, оскільки поблизу у Ланкаширі знаходилося вугільне родовище. Вугілля тут почали видобувати ще в часи Середньовіччя, однак масштабних обертів видобуток набрав саме в часи промислової революції.
Після запровадження парових двигунів, що працювали на вугіллі, відпала потреба у будівництві фабрик поблизу річок. Відтоді текстильні фабрики та заводи, як гриби після дощу, почали з’являтися по всьому місту. Поява парової машини Ватта та збільшення поставок бавовни з плантацій Америки зробили Манчестер процвітаючим містом фабрик та заводів.
Вугілля у Манчестері стало всюдисущим. У своїх домівках манчестерівці зігрівалися завдяки вугільним печам. На них же мешканці міста готували їжу.
З плином часу з’являлися все більші та дещо інноваційніші двигуни. Вони виробляли більше енергії на тонну спаленого вугілля. По всьому місту з’являлося ще більше димових труб, з яких клубами йшов чорний дим.
Дещо про наслідки
Перехід Манчестера на спалювання кам’яного вугілля мав низку негативних наслідків. Оскільки основними продуктами від згоряння вугілля є вуглекислий газ та зола, це неабияк забруднювало місто. На піку промислової революції манчестерівці страждали від чорного диму, через який заледве проглядалося сонце навіть у ясну погоду. Часто у місті утворювався та стояв густий смог. А зола та кіптява вкривали дороги та будинки у місті.
Звичайно, все це позначалося на здоров’ї мешканців міста. Манчестерівці страждали від респіраторних захворювань. У районах з найбільшим промисловим навантаженням спостерігався підвищений рівень смертності.
Небайдужі містяни, які об’єднувалися в Товариства боротьби з димом, наполягали на технологічних рішеннях, зокрема, використанні більш ефективних парових котлів та переході на газ. Крім цього, вони заявляли про необхідність посилення законодавства, щоб захистити місто від надмірних викидів чорного диму. Однак всі ці вимоги впроваджувалися досить повільно.