Як відомо, наприкінці XVIII столітті у Великій Британії розпочалася промислова революція. Вона ознаменувалася переходом від ручної праці до машинної, від мануфактурного виробництва до фабричного.
Манчестер фактично став першопрохідцем на цьому шляху. Адже ще у далекому XIV столітті тут зародилося текстильне виробництво. Механізація праці, винайдення парового двигуна – все це мало свої позитивні наслідки у вигляді економічного зростання та формування індустріального суспільства. Однак за успіхом промислової революції ховався згубний вплив на здоров’я манчестерців. Адже місто було вкутане клубами чорного диму, а крізь густі хмари ледве проглядалося сонце, пише manchestername.com.
Спалювання вугілля – проблема XIX століття
Основним джерелом забруднення повітря у XVIII-XIX століттях в Манчестері стало спалювання викопного палива, а саме кам’яного вугілля. Його спалювання давало енергію двигунам, які працювали на фабриках та заводах. Вугілля постачалося до Манчестера з родовищ Ланкаширу.
Під час спалювання цієї корисної копалини в атмосферу потрапляв вуглекислий газ, зола та водяна пара. Варто додати, що у минулі століття згоряння вугілля відбувалося неповністю. Через що утворювалася надмірна кількість чорного диму, а також кіптяви, яка осідала на будинках, дорогах тощо.
Зазначимо, що наприкінці XIX століття у Манчестері та Солфорді налічувалося майже 2 тис. промислових труб, з яких практично постійно йшли клуби чорного диму.
А тому астма, респіраторні захворювання, сльозотеча очей були постійними супутниками робітників Манчестера. До всього у районах міста з найбільшим промисловим навантаженням спостерігався високий рівень смертності.
Як же ж містяни шукали способи покращення цієї ситуації? По-перше, створювалися комітети та товариства боротьби з надмірними викидами диму. У 1800 році комісари поліції створили комітет, який мав на меті спостерігати за тим, які підприємства вдаються до надмірного задимлення.
Пізніше у 1842 році з’явилася Манчестерська асоціація боротьби з димом. Активісти вважали, що ключ до вирішення цієї проблеми лежить у інноваціях, а саме у використанні більш ефективних парових котлів. Зокрема, власникам фабрик рекомендувалося встановлювати так званий ланкаширський котел, який ефективніше спалював вугілля і відповідно у повітрі менше з’являлося чорного диму.
Крім цього, активісти намагалися переконати власників бізнесу використовувати двигуни, які працюють на газі. Однак підприємці не поспішали з придбанням таких рушіїв. А все тому, що перехід на газ коштував дорожче, аніж звичне використання ланкаширського вугілля.
По-друге, ситуацію намагалися покращити за допомогою законодавчого регулювання. Проте чітке законодавство, яке регулювало споживання викопних видів палива у промисловості, з’явилося лише у XX столітті. Та й то лише після того, як у грудні 1952 року Лондон огорнув так званий Великий смог. Тому у 1956 році парламент поспішив прийняти Закон «Про чисте повітря», який обмежував споживання деяких видів палива у промисловості та побуті. Дія закону поширювалася, в тому числі, на Манчестер. Місто фактично стало «зоною боротьби з димом». Серед іншого, зокрема, заборонялося спалювання твердого палива.
Викиди від роботи транспорту
У XIX столітті весь Великий Манчестер страждав від забруднення повітря, яке було спричинене викидами від транспорту. Зокрема, у звіті IPPR North за 2018 рік йшлося про те, що «токсичне повітря скорочує очікувану тривалість життя в регіоні в середньому на шість місяців».
У дослідженні також мовилось про те, що надто довго дискусія щодо забруднення повітря була зосереджена на Лондоні, тим часом, як Великий Манчестер не менше потерпав від цієї проблеми, аніж столиця. У містах графства, в тому числі, і в самому Манчестері фіксувався високий рівень госпіталізації з приводу астми. Крім цього, спостерігався високий рівень захворювання на рак легенів.
Очевидно, що виклики XXI століття, такі як забруднення повітря викидами від транспорту, потребували розробки нових шляхів їх вирішення.