Манчестер XIX століття справляв разюче враження на тих, хто його відвідував. З однієї сторони – це місто було серцем промислової революції, успішним та процвітаючим на карті тогочасної Великобританії, яку називали «майстернею світу».
А з іншої сторони – місто мало гнітючий вигляд: почорнілі від сажі будинки, неприємний чорний дим, який клубами піднімався вгору з кожного димаря. Та, напевно, найбільше відвідувачів Манчестера вражало те, що за густою задимленістю сонце в небі було каламутною плямою. Навіть у ясну погоду, пише manchestername.com.
Промислова революція, яка почалася з Манчестера
Традиція виробництва текстилю в Манчестері сягає далекого XIV століття, коли місто стало домом для фламандських ткачів. Саме вони розпочали виробництво вовни та льону.
Уже в XVI столітті Манчестер був процвітаючим містом, яке активно торгувало вовною. До початку промислової революції вся праця здійснювалася вручну.
Справжній переворот в промисловості зробила поява парового двигуна. Стрімко відбувся перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до машинного фабрично-заводського виробництва.
Промислова революція розпочалася у місті Манчестер наприкінці XVII століття. Вологий клімат, зручне розташування, наближеність до Ліверпуля – ці та інші чинники сприяли тому, аби місто стало першопрохідцем у запровадженні тодішніх інновацій у виробництво.
Значний вклад у прогрес текстильної промисловості зробили тодішні місцеві підприємці. Зокрема, найвідомішим з них був Річард Аркрайт. У 1782 році він побудував у Манчестері першу в історії бавовняну фабрику. Інші підприємці кинулися брати з нього приклад та почали встановлювати на своїх фабриках і млинах парові двигуни.
У середині XIX століття Манчестер пережив другу промислову революцію. За цей час місто стало справжнім промисловим гігантом. У місті зросла кількість населення, адже розвиток промисловості, так чи інакше, потребував робочих рук.
Крім бавовняних фабрик у місті та навколо нього працювали відбілювальні заводи, друкарні на тканинах, ливарні, різноманітні майстерні, а також розвивалася хімічна промисловість.
Дим асоціювався з успіхом і наявністю роботи
У середині 1840-х років у Манчестері налічувалося понад півтисячі димових труб і їх кількість продовжувала зростати. Дим від спалення вугілля навіть вважався символом процвітання промисловості, адже це означало, що для людей є робота, торгівля ведеться, а скарбниця поповнюється.
Однак не помічати таку проблему, як забруднення навколишнього середовища, було просто неможливо. Жодних фільтрів тодішні фабрики не мали, тому весь дим від промислового виробництва потрапляв у повітря, яким дихали манчестерівці.
Головним досягненням першої промислової революції стало використання теплової енергії від спалювання кам’яного вугілля. Воно поступово витіснило деревне вугілля. До Манчестера кам’яне вугілля постачалося із шахт Ланкаширу. Безсумнівно, це була революційна та рушійна ідея, яка прискорювала темпи промислового розвитку, однак це вкрай негативно позначалося на навколишньому середовищі.
Наприкінці XIX століття в Манчестері та Солфорді – місті, яке входить до графства Великий Манчестер, налічувалося уже майже 2 тис. промислових димових труб, які забруднювали повітря.
Смог, неприємний запах від спалювання вугілля, сажа, що осідала всюди справляли гнітюче враження на тих, хто відвідував Манчестер на піку його процвітання. Зокрема, гостей міста дивувало те, що манчестерівці майже не бачать сонця через густий смог, який закривав небо. Світило мало вигляд каламутної плями, при чому навіть у ясну погоду.
Ось, як описав вигляд Манчестера в XIX столітті французький історик Алексіс де Токвіль:
«Ці величезні споруди не дають повітрю та світлу проникати у людські житла, вони огортають їх вічним туманом… Якийсь чорний дим покриває місто. Сонце, яке видно крізь нього – це диск без променів».
Свої враження від відвідин Манчестера у XIX столітті зафіксував у записах і шотландський геолог та письменник Х’ю Міллер. Ось, що він писав про тодішній вигляд нашого міста:
«Перше уявлення про існування (Манчестера) можна отримати з похмурої атмосфери, що нависає над ним. В одній частині неба є каламутна пляма, незважаючи на ясну погоду, яка розширюється та підвищується, коли ми наближаємося. І тепер перед очима з’являються незліченні димарі, високі й тьмяні в сірому серпанку, кожен з яких несе на вершині свій власний вимпел темряви».
І таких свідчень було чимало. Відвідувачі міста були приголомшені димом, брудом і смородом, які панували у місті.
Від смогу страждали люди
Звичайно, вищеописана ситуація не могла не впливати на стан здоров’я мешканців густонаселеного Манчестера. На жаль, тоді ніхто не міг виміряти точну концентрацію в повітрі тих чи інших шкідливих речовин, однак щось нам підказує, що вона була високою.
Забруднення повітря продуктами згоряння викликало респіраторні захворювання у людей. Крім цього, зростала і кількість серцевих захворювань. У районах, де більше та активніше спалювалося вугілля, спостерігався значно вищий рівень смертності.
На щастя, були люди, які не стояли осторонь цих проблем та піднімали питання небезпечного впливу на довкілля та здоров’я людей від викидів чорного диму. Про негативні наслідки розвитку промисловості заговорили ще на зламі XVIII-XIX століть. У 1800 році комісари поліції створили комітет для спостереження за проблемою надмірного задимлення. Було виявлено, що «збільшення кількості парових двигунів, а також дим, що виділяється з димоходів, які використовуються над печами, ливарними, обробними, фарбувальними та пекарнями, стали великою неприємністю для міста».
У середині XIX століття у Великій Британії почали з’являтися Товариства боротьби з димом. У 1842 році була заснована Манчестерська асоціація боротьби з димом.
Оскільки чорний дим та кіптява з’являлися тоді, коли вугілля спалювалося не до кінця, активісти намагалися переконати власників заводів та фабрик ефективніше спалювати цю корисну копалину та запровадити певні технологічні інновації. Зокрема, промисловцям рекомендувалося встановлювати ланкаширські котли, які ефективніше спалювали вугілля і як наслідок, зменшували викиди чорного диму.
Борці з надмірними викидами диму також намагалися переконати манчестерівських власників млинів та фабрик використовувати двигуни, які працюють на газі, однак такі двигуни почали запроваджуватися дещо згодом. Оскільки газ коштував значно дорожче в порівнянні з вугіллям, яке видобувалося з родовища Ланкашира, який знаходився неподалік Манчестера.
Тому активісти наполягали на зниженні цін на газ, з надією, що це посприяє тому, що власники підприємств почнуть встановлювати газові двигуни.
Загалом, повітря в Манчестері було одним із найбрудніших у країні, допоки у 1956 році не було прийнято Закон про чисте повітря. Він дозволив створити у місті так звані бездимні зони. Вперше за понад століття забрудненого повітря містяни змогли вдихнути чисте.
Про довгострокові наслідки від викидів заговорили ще в XIX столітті
Ще наприкінці XIX століття вчені почали припускати, що вуглекислий газ, який виділяється під час спалювання вугілля, може спричинити довгострокові наслідки для планети у вигляді парникового ефекту та підвищення температури.
Зокрема, ще у 1835 році математик та винахідник Чарльз Беббідж зауважив, що промисловці не задумуються над майбутніми наслідками для довкілля, спалюючи вугілля тонна за тонною.
«Хімічні зміни, які таким чином відбуваються, постійно збільшують в атмосфері кількість вуглекислоти (вуглекислого газу) та інших газів, які шкідливі для життя тварин. Засоби, за допомогою яких природа розкладає ці елементи або перетворює їх у тверду форму, недостатньо відомі», – писав науковець у своїй праці «Про економіку машин і мануфактур».
І як виявилося, вчені XIX століття були цілком праві. Однак це з’ясувалося через багато років. У 2016 році найпрестижніший науковий журнал світу Nature опублікував дослідження, в якому стверджувалося, що зміни клімату, викликані діяльністю людини, розпочалися ще в 1830-х роках.
Манчестер, як перше промислове місто світу, сповна відчуло на собі забруднення повітря внаслідок індустріалізації. Така собі своєрідна плата за цілу низку позитивних наслідків промислової революції.